Карантинні організми Житомирщини

Амброзія полинолиста розповсюджена в 20 районах з площею зараження 81,0342 га. Запроваджено карантинний режим

А.artemisiifolia
Амброзія полинолиста - А.artemisiifolia

Культури чи угіддя, які засмічує

Амброзія полинолиста засмічує всі польові культури, особливо просапні та зернові, а також городи, сади, виноградники, луки, пасовища, полезахисні лісосмуги. Часто зустрічається на узбіччях залізниць, шосейних і ґрунтових доріг, по берегах річок і ставків, на пустищах і інших необроблюваних землях, на вулицях, присадибних ділянках, населених пунктів, скрізь, де порушений природний рослинний покрив. Посіви озимих культур вона засмічує менше.

Шкодочинність

Шкодочинність амброзії в районах масового поширення винятково велика. Вона складається зі зниження врожайності сільськогосподарських культур, засмічення врожаю сільськогосподарських культур, погіршення якості кормів, зниження продуктивності пасовищ і негативного впливу на здоров'я людей.

Розвиваючи потужну надземну масу й кореневу систему, амброзія сильно пригнічує культурні рослини та споживає з ґрунту дуже велику кількість поживних речовин. Крім конкуренції за елементи живлення й вологу, амброзія впливає алелопатично активними речовинами, як на проростання насіння, так і на ріст культурних рослин. При сильному засміченні посівів амброзією полинолистою врожайність культур різко знижується. Крім цього, при збиранні врожаю засмічених посівів пізньостиглих культур (соняшник, коноплі, люцерна, насінники овочевих) у нього потрапляє насіння амброзії, відокремити яке досить важко. В таких випадках необхідні додаткові витрати на очищення насіннєвого матеріалу. При засміченні посівів багаторічних трав (конюшини, люцерни й ін.) і однорічних трав на зелений корм, а також луків і пасовищ якість корму, що заготовлюється, знижується. У рослинах амброзії утворюється від 0,07 до 0,15% (стосовно сирої маси) гірких речовин і ефірних масел. При згодовуванні корму з амброзією коровам, смак молока стає гірким.

Амброзію полинолисту з повним правом можна назвати екологічно небезпечним бур'яном. Добре відомо, що пилок амброзії викликає у людей захворювання - амброзійнийполіноз. У період цвітіння амброзії від цього захворювання страждає величезна кількість населення. У людей втрачається працездатність, опухають слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та очі, з'являється нежить і сльозотеча, розвивається астма.

Географічне поширення

Походить з Північної Америки.

Європа: Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія, Литва, Люксембург, Молдова, Німеччина, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Сербія і Чорногорія, Словаччина, Угорщина, Україна, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Азія: Азербайджан, Індія, Казахстан, Китай, Корея (Південна), Туреччина, Японія.

Африка: Алжир, Мавританія.

Північна Америка: Канада, Мексика, США.

Центральна Америка і країни Карибського басейну: Гваделупа, Гватемала, Куба, Мартиніка, Ямайка. Південна Америка: Аргентина, Болівія, Бразилія, Колумбія, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі.

Австралія і Океанія: Австралія, Нова Зеландія.

Біологія

А.artemisiifolia розмножується лише насінням, яке утворюється у великій кількості. Невеликі рослини продукують 50-3000 насінин, добре розвинені рослини можуть давати по 30-40 тис. насінин, а окремі екземпляри до 80-100тис. насінин. Свіжозібране насіння не проростає, 4-6 місяців воно перебуває в стані біологічного спокою. Незріле насіння (у фазі молочної й воскової стиглості) здатне дозрівати та в подальшому проростати. Дозрівання насіння відбувається, як під час зберігання на складі, так і в ґрунті. Чим глибше насіння амброзії перебуває в ґрунті, тим воно довше залишається життєздатним. Як і більшість бур'янів, амброзія полинолиста має розтягнутий період сходів. За сприятливих умов, особливо достатній вологості, сходи її можуть з'являтися протягом всього вегетаційного періоду. Чим пізніше з'являються сходи, тим коротший період вегетації рослин і тим швидше вони проходять усі фази розвитку, щоб встигнути сформувати насіння. Повний цикл розвитку бур'яну складається зі сходів, фази 2-ох справжній листків, фази 4-ох листків, стеблування, бутонізації, цвітіння й плодоношення.

На початку росту в амброзії коренева система формується швидше ніж надземна маса. Фаза 2-4 справжніх листків триває впродовж місяця. Потім амброзія починає швидко нарощувати значну біомасу. Цвіте у серпні. Амброзія полинолиста здатна рости на ґрунтах різних типів, однак особливо добре вона росте на суглинистих, торф'янистих і чорноземних ґрунтах із рН 6,0-7,0. На дуже кислих і бідних ґрунтах рослини амброзії маленькі - заввишки 7,5-15 см.

Морфологія

Амброзія - однорічна трав'яниста рослина. За зовнішніми ознаками амброзія полинолиста нагадує полин звичайний (Artemisia vulgaris L). На цю схожість вказує видова назва - полинолиста.

Стебло прямостояче, розгалужене, опушене короткими волосками. Висота стебла й розміри надземних органів сильно варіюють. При густому травостої на сухих схилах і бідних ґрунтах рослини ледь досягають висоти 10-15 см; на родючих ґрунтах, за достатнього зволоження, і рідкого травостою, окремі рослини досягають 2-2,5 м висоти. У польових умовах рослини амброзії зростають у середньому до 1 м заввишки і до 1-2 см завтовшки (в нижній частині стебла). Корінь стрижневий, веретеноподібний з потужним розгалуженням, проникає на глибину до 4 м. Листки в нижній частині стебла супротивні, черешкові, у середині - чергові, одно - або двічіпірчасто - розсічені, завдовжки 5-10 см. Верхні листки коротко черешкові або сидячі, майже цілісні. Верхня сторона листкової пластинки темно - зелена, нижня сірувата завдяки короткому опушенню, яке Її покриває.

Амброзія полинолиста - однодомна рослина (на 95%) тобто на одних і тих самих екземплярах рослин є чоловічі й жіночі квітки. Однак іноді зустрічаються екземпляри лише з жіночими квітками. Чоловічі квітки жовтого кольору, зібрані в кошики по 5-25 квіток; їх діаметр 2-5 мм, зібрані в колосоподібні суцвіття, які розміщуються на верхівках гілок. Жіночі кошики розташовуються в пазухах листків або біля основи чоловічих суцвіть, по 2-3 разом. Кошики, зазвичай, одноквіткові. Віночка в жіночих квіток немає, квітки знаходяться в обернено - яйцеподібному оплодні. При дозріванні сім'янки, оплодень твердіє.

А.artemisiifolia - переважно вітрозапильна рослина, кожна жіноча квітка формує один плід.

Плід - обернено-яйцеподібна сім'янка в оплодні, біля основи клиноподібна, здавлена, з 5-7 дрібними (до 1 мм) шипиками навколо верхньої опуклої частини й одним більшим у центрі, на верхівці. Поверхня часто з поздовжніми й поперечними смугами й сітчастою зморшкуватістю. Забарвлення від зеленувато-сірого до коричневого. Довжина сім'янки в оплодні 2,5- 3,25 мм, ширина й товщина 1,5-2 мм. Оплодень досить легко відділяється від сім'янки, тому в продукції можуть бути як сім'янки в оплодні, так і власне сім'янки.

Сім'янка обернено-яйцеподібної форми з невеликим виступом на верхівці - залишком стовпчика. Поверхня слабко блискуча або матова, гладенька. Забарвлення від сірувато-бурого до майже чорного. Довжина сім'янки 1,5-2,2 мм, ширина й товщина 1-1,5 мм.

Способи поширення

Від материнської рослини насіння може переноситися на значні відстані з водними потоками (талими водами навесні, по струмках, ярах, річках). Насіння довго тримається на поверхні води, тому що в ньому є повітряний мішок (між сім'янкою й оплоднем), і, крім того, поверхня оплодня має гідрофобні властивості й довго не розмокає (до 2 годин). Розповсюдженню бур'яну сприяють: вітер, у зимовий період, коли з нескошених рослин облітає насіння й ковзає по сніговому покриву; птахи, для яких насіння амброзії є кормом; транспорт (колеса автомашин, тракторів і інших транспортних засобів), а також взуття людей, до якого насіння прилипає разом із ґрунтом. НасінняА.artemisiifolia може бути занесене в регіони, вільні від цього бур'яну, з вітчизняним і імпортним насіннєвим і продовольчим зерном, продуктами переробки зерна (соєвий шрот, комбікорми та ін.), відходами від переробки насіння сільськогосподарських культур (макуха соняшника, відходи насіння люцерни або конюшини та ін.), із сіном, соломою, силосом, у тому числі й з підстилкою у вантажних автомобілях, з розсадою й іншими матеріалами.

Американський білий метелик виявлено в 6 районах, на площі 38,67 га запроваджено карантинний режим.

Hyphantria cunea
Американський білий метелик - Hyphantria cunea

Батьківщиною Американського білого метелика (АБМ) є Північна Америка. В Європу, а саме в Угорщину, АБМ був завезений з вантажем з Північної Америки у 1940 році. В Україні шкідник вперше виявлений у 1952 році в Закарпатській області. З 1966 року відбулося поступове розповсюдження його в інші області країни.

Шкодочинність

Небезпечний шкідник у південних і західних областях України. Пошкоджує понад 140 видів деревних і чагарникових рослин. Породи, яким віддає перевагу, — шовковиця, клен ясенелистий, волоський горіх, плодові дерева: яблуня, груша, слива, айва, черешня.
Вони повністю об'їдають листя на деревах, оповиваючи гілки павутиною. Шість—вісім гнізд шкідника на плодовому дереві здатні повністю його знищити.

Біологія

Метелик з розмахом крил 40 – 50 мм; крила білосніжні з шовковистим полиском; тіло вкрите густими білими волосинками; вусики чорні з білим нальотом, у самки ниткоподібні, у самця перисті; ноги світложовті.

Яйце розміром 0,6 – 0,7 мм, кулясте, гладеньке, блакитнувате, іноді жовтувате.

Гусениці молодших віків світложовті; голова, грудний щиток і грудні ноги чорні; вздовж спини два ряди чорних або світложовтих бородавок, по боках — чотири ряди; на кожній бородавці чорні й білі волосинки. Гусениця, яка завершила живлення, — 30 – 40 мм завдовжки, зі спинного боку оксамитовокоричнева, по боках тіла — жовті смуги з оранжевими бородавками, на яких розміщені тонкі світлі волосинки й дві три волосинки чорного кольору; голова і ноги чорні.

Лялечка — 10 – 15 мм, спочатку лимонно-жовта, з часом — темно-коричнева, у темному пухнастому коконі сіруватого кольору.

Hyphantria cunea
гнізда, утворені личинками американського білого метелика

Зимують лялечки під відмерлою корою дерев, під рослинними рештками, в тріщинах і щілинах парканів, під навісами та в інших захищених місцях. Виліт метеликів навесні відбувається недружно, розтягуючись іноді до місяця. Перші метелики з’являються наприкінці квітня — на початку травня. Тривалість їх життя — 6 – 14 діб. Вони ведуть сутінковий спосіб життя. Самки відкладають яйця на верхній і нижній бік листків та на трав’яну рослинність групами по 300 – 500 яєць, укриваючи кладку тонким прозорим пушком. Плодючість — 1200 – 1500 яєць.

Відроджені гусениці скелетують листок, пізніше з’їдають його цілком, залишаючи тільки грубі жилки. До третього й четвертого віків ведуть спільний спосіб життя, обплітаючи павутиною листя. Починаючи з п’ятого віку, розповзаються і переходять до одиночного способу життя. Активні вночі й на світанку, вдень сидять на нижньому боці листка. Зі зниженням температури до 5 – 6 °С живлення припиняється. Без живлення гусениці можуть існувати до 15 діб.

Тривалість розвитку гусениць — 45 – 54 доби. За цей час вони линяють 6 – 7 разів. Заляльковуються в різних захищених місцях. На розвиток лялечки потрібно 9 – 14 діб. У липні — серпні відбувається літ метеликів другого покоління. Самки відкладають 2000 – 2300 яєць. Гусениці, які завершили розвиток, у серпні — вересні заляльковуються і залишаються до весни наступного року. В південних областях шкідник розвивається у двох поколіннях. Гусениці, відроджені з однієї кладки яєць, можуть повністю оголити плодове дерево 10 – 15 річного віку. Лялечки гинуть у зимовий період при зниженні температури нижче –30 °С.

Яйцями Американського білого метелика живляться клопи з родин Nabidae і Myridae, скорпіонові мухи, золотоочки, оси, туруни, павуки.

 Поширення

Поширюється АБМ транспортними засобами при перевезенні сільськогосподарської продукції та промислових вантажів (на пакувальному матеріалі).
Середня швидкість розповсюдження у країні становить 30—40 км на рік.

Hyphantria cunea
ушкодження личинками американського білого метелика

Для попередження занесення АБМ слід проводити детальний огляд імпортних вантажів, вітчизняної продукції, пакувального матеріалу, транспортних засобів, що надходять з карантинних зон, регулярно обстежувати багаторічні насадження. Вивіз плодів і садивного матеріалу із заражених господарств, населених пунктів проводити за узгодженням з карантинною інспекцією.

Фітосанітарні заходи

Агротехнічні заходи полягають у збиранні та знищенні гусениць та кладок яєць АБМ. Гілки з гніздами гусениць обрізають і спалюють. Одне не знищене гніздо дасть тисячі таких гнізд в наступному році. Для ліквідації вогнищ АБМ обробляють плодові сади та лісосмуги інсектицидами дозволеними до використання в Україні.

У зоні поширення шкідника, особливо в населених пунктах, рекомендується застосування бактеріальних препаратів.

В 2016 році запроваджено карантинний режим в 2 районах Житомирської області на загальній площі 1022,09 га. 

БАКТЕРІАЛЬНЕ В’ЯНЕННЯ КУКУРУДЗИ (ВІЛТ) СТЮАРТА

Збудник — бактерія Erwinia stewartii (Smith) Dye.

Поширення

 Захворювання поширене і досить шкідливе у країнах Північної Америки (США, Мексика), Південної Африки та Європи (Італія), в Україні відсутнє і є об’єктом зовнішнього карантину. Осередок бактеріального вілту було виявлено на території України у Вінницькій області 1948 року, але його швидко ліквідували.

Ознаки ураження

Вілт Стюарта — типово судинна хвороба, яка уражує всі органи рослини — листя, стебла, корені, волоті, качани й насіння. Може проявлятися на рослинах в усіх фазах розвитку, але найпомітніша при ураженні проростків. Проростки в’януть, як при посухах; рослини світліють, жовкнуть, пізніше стають бурими, швидко всихають і гинуть (рис. 1).

Erwinia stewartii
Рис. 1. Ознаки ураження вілт

При ураженні дорослих рослин кукурудзи (до цвітіння) на листках з’являються поздовжні плями — від штрихів розміром у кілька міліметрів до смуг на всю довжину листка і завширшки 1–10 мм (рис. 2 а). Спочатку плями водянисті, світло–зелені, потім жовті, швидко поширюються уздовж жилок. Кінчики листків усихають, знебарвлюються, скручуються і відмирають. Перші плями виникають на нижніх листках, потім поширюються на стебло і верхні листки.

При ранньому зараженні рослини затримуються в рості, в’януть, засихають, частково зберігаючи при цьому зелений колір листя. Більшість таких рослин гине в першій половині вегетації. Ті рослини, які не загинули, передчасно зацвітають, волоті швидко всихають, набираючи білого забарвлення. Качани або не утворюються зовсім, або насіння в них уражене.

В місцях ураження, особливо на поперечному зрізі стебла, утворюються дрібні крапельки жовтого тягучого бактеріального слизу (рис. 2 б). Виділення бактеріального ексудату із судинних пучків стебла та характерне жовте забарвлення судинних пучків — типові діагностичні ознаки цієї хвороби.

Erwinia stewartii
Рис. 2. Рослина кукурудзи (а) та стебло (б), пошкоджені бактеріальним в’яненям Стюарта

Джерела та шляхи перенесення інфекції

 Бактерії–збудники хвороби зберігаються в рослинних рештках та ураженому насінні. Є також відомості про те, що протягом зими бактерії можуть зберігатися в тілі певних комах–шкідників. До проростків бактерії потрапляють з насіння, а в період вегетації переносяться від хворих рослин до здорових стебловими блішками роду Chaetocnema, листоїдами роду Diabrotica і, можливо, іншими комахами. У рослинах бактерії проникають у судинні пучки, де розмножуються, поширюються по всій рослині, спричиняючи закупорку й руйнування судин, що, своєю чергою, блокує транспортування води в рослинах.

Розвиваються бактерії при температурі +8...39 °С (оптимум — +30 °С).

Для нашої країни найбільшу небезпеку становить імпорт насіння кукурудзи із внутрішньою інфекцією.

Чинники, які сприяють розвитку хвороби

В регіонах поширення хвороби розвиткові бактеріального в’янення кукурудзи сприяють м’які зими, високі літні температури і висока чисельність комах–переносників. Сильніший розвиток вілту спостерігається при однобічному удобренні азотом чи фосфором.

Найбільш сприйнятливі до бактеріального вілту низькорослі та скоростиглі сорти і гібриди. Дуже сильно потерпає від вілту цукрова кукурудза, ураження проростків якої найчастіше супроводжується їхньою загибеллю. Гібриди зубовидної кукурудзи стійкіші, розвиток хвороби не завжди спричиняє в’янення й загибель рослин.

Шкідливість хвороби може бути дуже великою, зниження валового збору зерна в регіонах її поширення становить 20–50 %. В окремі роки на цукрових сортах і гібридах втрати сягали 100 %, а на посівах зубовидної кукурудзи — до 60 %.

 

Фітосанітарні заходи:

з метою запобігання завезення збудника, при надходженні насіння кукурудзи з –за кордону проводиться карантинне інспектування і фітосанітарнаекспертиза відібраних зразків. заражені партії підлягають поверненню або знищенню.   

Профілактика та захист від бактеріального вілту в зарубіжній практиці забезпечується вирощуванням стійких сортів і гібридів, протруєнням насіння, видаленням з поля пожнивних залишків та шляхом інсектицидного контролю чисельності комах–переносників. В Україні основна роль у запобіганні цієї хвороби належить карантинним заходам.

Вперше у Житомирський області, Брусилівському р-ні, с. Осівці (70 га) виявлено відсутній на території України
карантинний організм Ralstonia solanacerum ( Smith) Yabuuchi et al. - бура гниль картоплі

alstonia solanacerum
Ralstonia solanacerum ( Smith) Yabuuchi et al. - бура гниль картоплі

Збудник: Ralstonia solanacerum ( Smith) Yabuuchi et al.

Рослини живителі, шкодочинність:

 Ralstonia solanacearum – бура гниль уражує до 200 видів рослин різних родин, особливо чутливими є рослини родини пасльонові: картопля, томати, тютюн, баклажани. Хвороба завдає значних збитків. Втрати врожаю можуть перевищувати 30 – 50 %. Шкодочинність проявляється в різкому зниженні схожості бульб, що призводить до сильного зрідження насаджень , інколи 40-50% значному відставанні рослин у рості, зменшенні кількості стебел, загниванні бульб у полі й при зберіганні, зниження лежкості.

Виявлено в Європі.

Біологія

Зараження рослини  бактеріями відбувається через ушкоджене коріння, рани на стеблах. У  рослині бактерії рухаються по судинах, процес прискорюється підвищенням температури. Закупорювання судин бактеріями – головна причина в’янення рослин.

В прохолодних умовах збудник може знаходитись в латентному стані і заражувати бульби наступної рослини. Несприятливі погодні умови особливо низькі температури стримують появу симптомів.

Збудник бурої гнилі картоплі може довгий час зберігатись в грунті. Потрапивши в грунт патоген зберігає в ній життєздатність, але не накопичується в ньому. Встановлено, що раса 1 може зберігатись в грунті на протязі декількох років, а раса 3 протягом декількох тижнів.

Морфологія

 Клітини бактерії  R. Solanacearum – це короткі, грамнегативні палички, з’єднані попарно або короткі ланцюжки, розмір їх 0,5х1,5 мкм, рухому з одним полярним джгутиком, спор не утворюють. Колонії на картопляному агарі маленькі, неправильно круглі, гладенькі, сірі, які поступову темнішають внаслідок виділення меланіну. На середовищі Кінга В флуоресцентного пігменту не утворюють. Встановлена кореляція між забарвленням колоній на середовищі та ступенем їх вірулентності. Вірулентні колонії слизисті, мають слабо виражений рожевий центр і світлі краї, колонії авірулентних культур – округлі, темно – червоні зі світлими краями.

image0021

 

 

Симптоми ураження

Перші ознаки ураження хвороби на картоплі з’являються у фазу цвітіння – початку формування бульб. На початку хвороби важливою ознакою є в’янення частини стебла або однієї сторони листка з втратою тургору вдень та з відновленням його вночі. Рослини раптово в’януть, листки жовтіють і зморщуються, а черешки листків і стебла поникають. Але за швидкого в’янення колір листя майже не змінюється, а лише пізніше стає бурим. Типовою ознакою для бурої гнилі є характерне потемніння судин провідної системи від світло – жовтого до інтенсивно коричневого кольору. На поперечних зрізах судини мають бурий колір, а під час сильного розвитку при надавлюванні - із них витікає тягуча брудно – бура маса. При витримуванні зрізу інфікованого стебла у воді, спостерігається спонтанне витікання білого чи світло – жовтого бактеріального слизу. Таке виділення є характерною ознакою бурої гнилі й не зустрічається в інших бактерій – патогенів картоплі.

При ранньому інфікуванні бульби не утворюються або мають величину горошини, а при пізнішому – хвороба може протікати без видимих симптомів і проявлятися лише на наступний рік за сприятливих умов. При розрізі уражених бульб картоплі видно потемніння судинних пучків. Уражене судинне кільце має сірий, інколи бурий колір. Із зрізів уражених бульб витікає слиз брудно – бурого кольору на відміну від іншого судинного захворювання – кільцевої гнилі, при якому судинне кільце бульб має жовтий колір. Вічка уражених бульб стають темно – червоними або коричневими.

Перші ознаки хвороби на томатах – в’янення молодих листочків рослин. За сприятливих для патогенну умов (температура ґрунту 25 °C та висока вологість) призводить до в’янення однієї сторони або цілої рослини впродовж декількох днів, в результаті чого рослина гине. За менш сприятливих умов (температура ґрунту 1-2 °C ), хвороба прогресує повільніше. При цьому з’являється характерне коричневе забарвлення стебла, провокується утворення великої кількості бічних коренів на стеблі. При хрестоподібному розрізі  стебла  спостерігають судини коричневого забарвлення, з яких виділяються краплі білого або жовтого бактеріального ексудату.

Способи поширення

Джерелом інфекції збудника є ґрунт, уражені рослинні рештки і насіннєві бульби. Резерваторами інфекції є бур’яни з родини пасльонових, мальвових, бобових.

Фітосанітарні заходи:

 

  1. Забороняється ввезення ураженого садивного матеріалу і ґрунту із заражених зон країн розповсюдження хвороби.
  2. Карантинний догляд та фітосанітарна експертиза рослинного матеріалу.
  3. Перевірка завезеного імпортного матеріалу в інтродукційно-карантинному розсаднику.
  4. Для вчасного виявлення хвороби – обстеження посадок у період збирання врожаю, місць зберігання та переробки рослинної продукції, пунктів ввезення об’єктів регулювання і прилеглої до них 3-х км зони .
  5. Моніторинг посадок картоплі необхідно проводити в період цвітіння.
  6. Впровадження особливого карантинного режиму у вогнищах. У зоні ураження обов’язкове знищення уражених посівів і посадок радикальним методом з негайним спалюванням викопаних рослин та дезінфекцією засобів, інвентаря, ґрунту.
  7. Просторова ізоляція насінницьких посівів від виробничих – не менше 1 км.
  8. Дезінфекція сховищ.

Щоб запобігти зараженню картоплі бурою бактеріальною гниллю потрібно:

  • Не висаджувати картоплю на заражених ґрунтах;
  • Висаджувати здоровий садивний матеріал;
  • Знищувати бур’яни – резерватори хвороби;
  • Дотримуватись обережності під час розрізання картоплі (тобто не розрізати одним ножом здорові та заражені бульби, або ж після кожного розрізання його слід стерилізувати);
  • Обробляти бульби перед садінням бактеріальними препаратами (Планриз);
  • Знищувати бадилля перед збиранням урожаю;
  • Дотримуватись сівозміни (пшениця, багаторічні трави, зернобобові, вико-вівсяна суміш, буряки. Погані посередники – капуста, морква, томати, цибуля);
  • Викопувати повністю стиглу картоплю, просушувати її;
  • Насіннєві бульби восени озеленити;
  • Вирощувати стійкі сорти.

 

Вірус кільцевої плямистості тютюну було виявлено на посівах сої в Ємільчинському районі на площі 122 га, запроваджено карантинний режим.

 (TRSV)
Tobacco Ringspot Virus (TRSV)

 

Вірус кільцевої плямистості тютюну Tobacco Ringspot Virus (TRSV)

Рослини-живителі, шкодочинність.

Вірус може інфікувати широке коло трав’янистих і деревних рослин. Він спричиняє серйозну хворобу сої, уражує тютюн, чорницю, соболиво лохину. Однією із найбільших серйозних хвороб, яку спричиняє вірус TRSV э ураження зародка сої, що призводить до погіршення якості насіння і 25-100% втрать врожаю. Щодо плодових і ягідних культур то вірус має деякий вплив на зниження врожайності винограду на північному сході США. На чорниці TRSV спричиняє некротичні круглі плями, особливо на уразливих сортах. Інфіковані кущі повільно, але стабільно втрачають врожайність.

Біологія

Вірус нематоди-переносники набувають за 24 години живлення на ураженій рослині. Він передається дорослими особинами і личинками. Від інших неповірусів відрізняється тим, що може переноситись комахами: жуками, кліщами, трипсами, прямокрилими.

Морфологія

 вірусні часточки ізометричні, приблизно 28 нм в діаметрі, з трьома компонентами седиментації, схожими за розміром.

Симптоми на сої

Найбільшу шкоду завдає молодим рослинам, коли вони інфікують у віці 5 тижнів. Рослиною вірус поширюється системно. Верхівкові бруньки згинаються, формують гачок ( загибель проростків ), проростки набувають коричневого забарвлення, некротизуються і ламаються. Коричневі смуги можуть простежуватися в серцевині стебла і пагонів, іноді на черешках і жилках листків. Листки призупиняються в рості і скручуються. Стручки розвиваються і пізно скручуються.

 Способи поширення

 в природних умовах TRSV поширюється нематодою Xiphinema americanum Cobb.. На далекі відстані перенесення відбувається із рослинами живителями, їх частинами та насінням. Часточки ґрунту на коренях рослин можуть містити інфіковані насінини або нематоди.

(TRSV)

Фітосанітарні заходи:

Інспектування та фітосанітарна експертиза усього рослинного матеріалу, особливо, лохини і винограду, який надходить із країн, де виявлений вірус. Насіння сої повинне бути вільне від вірусу. Обов’язкова сертифікація рослинної продукції і перевірка завезеного насіннєвого та садивного  матеріалу в інтродукційно- карантинних  розсадниках та сортоділянках.

Золотиста картопляна нематода поширена в 13 районах Житомирської області, площа зараження 313,58 га, запроваджено карантинний режим.

Золотиста картопляна нематода
Золотиста картопляна нематода

 

Рослини-живителі, шкодочинність

Основною рослиною-живителем золотистої картопляної нематоди є картопля. Також уражуються томати, баклажани, інші види та гібриди родини пасльонових (Sоlоnасеае). Картопляна цистоутворююча нематода - основний паразит картоплі в умовах помірного клімату. Середні втрати врожаю картоплі від ураження рослин золотистою картопляною цистоугворюючою нематодою (захворювання - глободероз) складають 30%, але за високого рівня чисельності нематод у ґрунті можлива й повна загибель рослин. Особливо великої шкоди G.rostochiensis завдає на присадибних ділянках та на полях, де картопля вирощується з порушенням сівозмін і повертається на попереднє місце вже на другий-третій рік. Вважається, що за присутності в 1 грамі ґрунту лише 20 яєць втрачається до 2 тон картоплі з гектару (Brown, 1969). Крім зазначених прямих втрат є й опосередковані, обумовлені забороною або обмеженням перевезення продукції із зон зараження.

Географічне поширення

Європа: Австрія, Албанія, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Великобританія (Англія, острови Ла-Маншу), Греція (включаючи о. Кріт), Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія (включаючи о. Мадейра), Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Фа- рерські о-ви, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Азія: Вірменія, Індія, Індонезія, Кіпр, Ліван, Оман, Пакистан, Таджикистан, Туреччина, Філіппіни, Шрі- Ланка, Японія.

Африка: Алжир, Єгипет, Лівія, ПАР Сьєрра-Леоне, Туніс.

Північна Америка: Канада, Мексика, США. Центральна Америка і країни Карибського басейну: Панама.

Південна Америка: Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія4, Перу, Чилі. Австралія і Океанія: Австралія, о. Норфолк, Нова Зеландія.

Біологія

У ґрунті зимують цисти, які містять яйця та личинки, кількість яких може коливатись в значних межах. Розвиток першої личинкової стадії відбувається в яйці. Весною, за сприятливих погодних умов та під впливом стимулюючої дії кореневих виділень рослини-живителя, з яйця відроджується інвазійна личинка другого віку, яка виходить із цисти й заселяє корені рослин. Личинки живляться, ще двічі линяють та перетворюються на дорослих особин. Дозріваюча самка спочатку округлюється, а потім роздувається підтиском яєць, які утворюються всередині її тіла. Самки проривають епідерміс і з'являються назовні кореня, при цьому переднім кінцем вони залишаються прикріпленими до кореня. Червоподібні самці мігрують у ґрунт, запліднюють самок і гинуть.

В кінці вегетаційного сезону самка також відмирає, її оболонка темнішає: спочатку вона жовкне, потім набуває золотисто-жовтого й, нарешті – темно - бурого кольору. Так утворюється циста, наповнена яйцями, життєздатність якої зберігається впродовж багатьох років. Зазвичай, золотиста глободера має одну генерацію за вегетацію, іноді за сприятливих умов - дві.

розвиток золотистої картопляної нематоди
розвиток золотистої картопляної нематоди

Морфологія

У золотистої картопляної цистоутворюючої нематоди чітко виражений статевий диморфізм.

Самка нерухома, майже округлої (іноді грушоподібної) форми з більш - менш відтягнутим головним кінцем (шия), довжина якого в золотистої глободери трохи менша, ніж у блідої. На задньому кінці тіла розташовані вульва (циркумфенестрового типу) та анус. Разом вони утворюють перинеальну область, будова якої є важливою систематичною ознакою. Найбільш типовими ознаками G.rostochiensis є - округла форма, менший (в порівнянні з G. pallida (Stone) Behrens) розмір фенестри у зрілої самки, чисельність складок кутикули між анусом та фенестрою зазвичай, більше 14, індекс Гранека більше 3.

Додатковим критерієм у визначенні видів картопляних глободер є колір самок у період їхнього перетворення на цисти (хромогенезис), наявність "золотистої" фази свідчить про належність досліджуваної популяції до виду G.rostochiensis, а її відсутність - до виду G. pallida.

Самець рухомий, червоподібної форми, завдовжки 1200 мкм, його спікули розташовані поблизу до короткого та округлого хвоста.

Інвазійна личинка другого віку рухома, відрізняється овальним контуром ротового диску та губ (проти прямокутного в G. pallida). її стилет менший за розмірами, із заокругленими базальними буграми. У хвостовій частині тіла бокові лінії не перетинаються поперековими гребенями кутикули (перетинаються - у блідої глободери).

Враховуючи морфологічну та морфометричну спорідненість видів картопляних цистоутворюючих нематод, для їхньої ідентифікації використовують також різні біохімічні методи (стандарт ЄОЗР - РМ 7/40 (1) G.rostochiensis and G. pallida).

Симптоми ураження

Специфічні ознаки захворювання рослин глободерозом відсутні. Хворі рослини за сильного ступеня ураження мають пригнічений вигляд, передчасно жовтіють, відстають у рості та розвитку, їхня коренева система набуває "бородатого" вигляду. На коренях рослин-живителів навіть неозброєним оком можна побачити численні цисти нематод. У зараженої рослини знижується рівень фотосинтезу, і як наслідок цього - зменшується її біомаса. Падає товарна цінність новоутворених бульб (співвідношення товарної та дрібної фракції), погіршується їхня якість - зменшується вміст сухої речовини, крохмалю, білку, вітаміну С.

ознаки пошкодження золотистою картопляною нематодою
ознаки пошкодження золотистою картопляною нематодою

Способи поширення

Оскільки золотиста глободера не здатна самостійно пересуватись на значні відстані, основним шляхом її розповсюдження є ґрунт із цистами, які обсипались із заражених рослин, а також бульби картоплі, коренеплоди, цибулини, укорінений садивний матеріал, декоративні й інші рослини із заражених полів. Цисти можуть механічно переноситися тарою, знаряддям, дощовими водами, вітром, тваринами й птахами.

Фітосанітарні заходи

Забороняється ввезення ураженого садивного матеріалу й ґрунту із зон зараження країн поширення захворювання. Карантинне інспектування посадок картоплі (маршрутні обстеження) доцільно проводити в період масового цвітіння рослин. Для подальшого нематологічного аналізу відбирають зразки ґрунту. У разі виявлення зараження обов'язкове знищення посівів і посадок радикальним методом із негайним спалюванням викопаних рослин та дезінфекцією засобів інвентарю. Вивезення продукції рослинного походження із цієї зони проводиться за дотримання встановлених вимог (із господарств, які знаходяться під карантином, заборонено вивезення садивного матеріалу). До основних винищувальних заходів відносять також - дотримання агротехніки, використання в сівозміні культур, які не уражуються картопляними нематодами (бобові, зернові, технічні культури, багаторічні вави та інші), внесення добрив, знищення бур'янів, вирощування нематодостійких сортів картоплі. Повинна бути просторова - 1 км - ізоляція насінницьких посадок картоплі від виробничих та присадибних ділянок

Пасмо льону виявлено в Новоград – Волинському районі, запроваджено карантинний режим на площі 30 га.

Па́смо льо́ну (лат. Mycosphaerella linicola Naumov), збудником якого є гриб Mycosphaerella linicola, уражує льон та всі види роду Linum.

Для льону олійного пасмо лишається карантинною хворобою. Найшкідливіше при сильному ураженні, коли плями складають більше 25% поверхні стебла. У такому разі номер соломки знижується на 0,25 - 0,5, вихід волокна - до 3%

Mycosphaerella linicola Naumov

 

Біологія

Збудник може бути присутнім у зразках насіння, яке зберігалось більше року. Також гриб зберігається на рослинних рештках льону або в грунті протягом 4 років. Перитецї утворюються на старих відмерлих стеблах, а вивільнення аскоспори з потоком повітря заражають усі наземні органи рослин льону. Зазвичай насіння головне джерело інфекції, але пікніди також приймають участь у передачі захворювання.

%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d1%8b%d0%bc%d1%8f%d0%bd%d0%bd%d1%8b%d0%b9

 

 

Морфологія

Septoria linicola (Speg.) Gar. (Phlyctaena linicola Speg.) родини Sphaeropsidaceae, порядку Sphaeropsidales. Його грибниця тонка, розгалужена, легко проникає у тканини рослин, де розміщується у міжклітинниках. Під час

вегетації рослин у місцях уражень гриб утворює нестатеве спороношення у вигляді пікнід з пікноспорами. Пікніди округлі або еліптичні, з невеликим продихом, 64-126 мкм у діаметрі. Пікноспори паличкоподібні або трохи зігнуті, безбарвні, з трьома перетинками (іноді мають 2-8), 20-36 х 1,5-3,2мкм. Деколи гриб утворює сумчасту стадію. Псевдотеції його чорні, поодинокі, занурені, близько 200 мкм у діаметрі. Сумки безбарвні, циліндрично-булавоподібні, 58-67 х 7-10 мкм. У кожній сумці — по 8 безбарвних, веретеноподібних сумкоспор, 11-17 х 2,5-5,0 мкм, з перетинками, в кожній клітинці — по 2-3 краплини олії. У сумчастій стадії гриб має назву Mycosphaerella linorum (Wr.) Carcia Rada.

Симптоми

 Ознаки хвороби виявляються вже на сходах. У фазі "ялиночки" на сім'ядолях з'являються різкі коричневі плями, які охоплюють усю їх поверхню. При підсиханні сім'ядолі покривається злегка опуклими темними точками (пікнідами) і обпадають. Пізніше на справжньому листі виникають округлі коричневі плями, які також покриваються концентричними кругами пікнід. З хворого листя плями поступово переходять на стебло, внаслідок чого він стає строкатим. Особливо яскраво ознаки проявляються передприбиранням.До моменту достигання льону плями стають сірими, з бурими краями і безліччю пікнід. За сильного ураження все поле набуває сірого відтінку. У місцях уражень стебло відмирає. Бура плямистість з пікнідами утворюється також на пуп'янках і коробочках. Дуже уражені пуп'янки відмирають, а коробочки недорозвинене. Нерідко в уражених коробочках формується недорозвинене, щупле насіння.

 

Поширення

Спороношення під час вегетації поширюються за допомогою вітру, краплинок дощу і комах. Хвороба поширюється вогнищами. Життєздатність збудника зберігається в грунті і на рослинних залишках до 7 років. Основним джерелом поширення інфекції служить заражене насіння. При сильному розвитку хвороби знижується якість волокна (до 4 номерів) і його вихід (до 3%), відбувається опадання коробочок або їх недорозвинення. Особливо шкідливе пасмо у вологі роки.

Шкодочинність

Шкідливість хвороби полягає у випаданні сходів, чим зумовлена зрідженість посівів у вигляді «лисин». При ураженні дорослих рослин погіршується якість волокна, зменшується врожай насіння. Волокно стає слабким, ламким, а насіння в уражених коробочках недорозвинене, щупле, часто зовсім не формується.

Фітосанітарні заходи

Забороняється завезення насіннєвого матеріалу льону з заражених зон країн поширення M. Linicola. Насіннєвий матеріал дозволяється завозити за умов відсутності захворювання, що встановлюється шляхом обстежень та фітосанітарної експертизи місць вирощування у період вегетації. При завезенні насіннєвий матеріал підлягає обов’язковому інспектуванню, з наступною фітосанітарною експертизою. У разі виявлення захворювання насіннєвий матеріал забороняється використовувати для посіву, його відправляють на переробку. Рослинні рештки спалюють. Для своєчасного виявлення захворювання проводять обстеження посівів льону у фазі «ялинки» та за тиждень до збирання врожаю. При виявленні вогнища захворювання, запроваджується карантинний режим. На зараженій ділянці насіння льону можна висівати лише через 6-7 років. Насінницькі виробничі посіви, де виявлено захворювання вибраковують, а зібране насіння складують окремо і використовують лише на технічну переробку. Льоноволокно заражене «пасмо», переробляють в першу чергу, з дотриманням фітосанітарних вимог, а рештки спалюють

 

Повитиця польова виявлена на території 3-х районів Житомирської області, загальна площа зараження 101,73 га.

Повитиця польова – Cuscuta campestris
Повитиця польова – Cuscuta campestris

 

Повитиця польова 

Повитиця польова — карантинний бур’ян, який живиться повністю за рахунок рослини-господаря, на якій паразитує.Особливо страждають від них польові культури: вика, люцерна, льон, буряк, морква, цибуля, картопля та інші. Крім культурних рослин паразитуєна багатьох видах дикоростучої й бур’янистої рослинності.Уражені рослини слабнуть, призупиняють ріст і розвиток, поступово гинуть.

Біологія- морфологія

Однорічна паразитична рослина, стебло - нитковидне, жовте або оранжево-жовте, витке, що обвиває стебла інших рослин (хазяїнів) присмоктується до них і висмоктують сік за допомогою особливих присосків – гаусторіїв.  Листки - недорозвинуті, лусочковидні. Суцвіття - квітки дрібні, білі або зеленувато-білі. Чашечканапівкуляста, гладенька, блискуча. Справжнього коріння у повитиці немає. До того часу, поки вона прикріпиться до ураженої рослини (2-3 тижні), повитиця живиться за допомогою тонких волосків, розташованих на нижньому потовщеному кінці кореня. Сходить - в квітні - червні . Цвіте - в червні-серпні. Плодоносить - в липні - жовтні. Поширюється бур’ян з насіннєвим матеріалом сільськогосподарських культур, засміченими відходами.

Насіння починає проростати, коли ґрунт добре прогріється. При ураженні основна маса стебел повитиці знаходиться у середній і верхній частині рослини-господаря. Повитиця, що розвинулася з однієї насінини, дає більше 20 тисяч насінин, які можуть зберігатися в ґрунті, не втрачаючи схожості, тривалий час. До того ж, повитиця польова має здатність до вегетативного розмноження уламками стебел, тому може просуватися від первинного місця проростання на великі відстані.

Фітосанітарні заходи

Щоб попередити розповсюдження повитиці, заборонено завезення бур’яну у вільні райони з регіонів розповсюдження. Ефективним засобом боротьби є дотримання сівозміни з висівом культур, які не уражуються, або слабо уражуються повитицею — зернових, соняшника, гарбузових; а також застосування пару.

Вогнища уражених посівів необхідно викошувати з захватом півтораметрової гарантійної зони навколо цвітіння бур’яну, оброблювати гербіцидами. Скошену масу висушувати, виносити за межі поля і спалювати. В посівах багаторічних трав і на необроблюваних землях повитицю необхідно часто низько скошувати до цвітіння. Залишки бур’яну по скошеній стерні можна знищувати шляхом випалювання або хімічним методом. Перед збиранням урожаю культурних рослин, заражені повитицею рослини необхідно скошувати і збирати окремо. Зберігати засмічений урожай необхідно окремо від чистого. У садах уражені пагони потрібно вирізати до цвітіння повитиць,пристовбурові кола ціле літо утримувати у стані чорного пару, міжряддя культивувати чи засівати стійкими до ураження культурами (злакові, люпин, горох).
image0031image0041

Рак картоплі виявлено в Житомирському р-ні на площі 0,21 га, запроваджено карантинний режим в 2010 р.

Рак картоплі  Synchytrium endobioticum ( Shilbersky Percival )

 

Рослини – живителі, шкодочинність

З культурних рослин збудник уражує лише картоплю. У меншій мірі уражуються інші рослини роду паслін (Solanum)  і томат (Lycopersicon esculentum). При потраплянні в грунт гриб швидко накопичується й через 2-3 роки уражує велику кількість рослин картоплі.

Біологія

Восени спостерігається зливання зооспор, з утворенням зиготи, з якої в тканинах бульби утворюються цисти 40-80 мкм в діаметрі, з коричневою потовщеною оболонкою, кулеподібної або еліптичної форми. Іноді цисти вкриті засушеним вмістом клітини-господаря. Після періоду спокою цисти утворюють первинні зооспори, які є джерелом інфекції. Цисти можуть зберігатися у грунті протягом 30 років. Оптимальна температура для розвитку гриба – 16,6-17,7°С, максимальна 21,1°С. Збудник відноситься до волого любивих організмів.

Морфологія

Зимові зооспорангії , зазвичай, сферичні, товстостінні, увігнуті з однієї сторони, діаметром близько 50 мкм. Злипаючись із ґрунтом, вони утворюють грудочки діаметром 0,1-2,0 мм. Зернистий протопласт покритий багатошаровою оболонкою, яка дозволяє добре переносити несприятливі умови для розвитку в зимовий період.

 

 

2

Саме через шкодочинність та високу життєздатність гриба, рак картоплі є карантинним захворюванням у багатьох країнах світу, в тому числі у нас. Як правило може привести до зростання заражених площ, що загрожує значною втратою врожаю.

 

Рак на бульбах картоплі
Рак на бульбах картоплі

 

Симптоми ураження

при уражені картоплі раком утворюються нарости на бульбах, столонах, кореневій шийці, а за значного розвитку захворювання – на стеблі, листках і квітках. За зовнішнім виглядом нарости нагадують плоди цвітної капусти. Розмір нароста буває різним – від дрібної горошини до величини, яка перевищує розмір бульби. Нарости, які формуються в грунті, білого кольору на надземних частинах рослин – зелені. До закінчення вегетації картоплі нарости темнішають і загнивають. Ракові нарости розвиваються на бульбах і сховищах, якщо врожай вирощено на зараженій ділянці. Корені картоплі ніколи не уражаються. Потрапляючи на поле збудник швидко накопичується в грунті й через 2-3 роки уражує більшість рослин картоплі. 

Поширення

Найчастіше рак картоплі поширюється із зараженими бульбами або бульбами стійких сортів, забрудненими частинками зараженого грунті. І не тільки з бульбами розноситься хвороботворний гриб, але і з цибулинами, коренеплодами, саджанцями та розсадою, вирощеними на зараженій ділянці. Грунт, який пристав до ґрунтообробних знарядь і до інвентарю, а також до взуття людей і копит тварин, до тари, може створити нове вогнище захворювання.

При згодовуванні худобі зараженої картоплі в сирому вигляді, зооспорангії, пройшовши травний тракт, залишаються життєздатними і з гноєм знову потрапляють у грунт, заражуючи її.

Останнім часом почастішали випадки завезення на присадибні ділянки насіннєвої картоплі з місць, що є осередками раку.

Фітосанітарні заходи

Забороняється  завезення ураженого садивного матеріалу й ґрунту з регіонів розповсюдження хвороби. При ввезені в пунктах пропуску проводять первинне інспектування, з обов’язковим відбиранням зразків для фітосанітарної експертизи та повторне –у місцях надходження.

 

Ризоманія цукрових буряків виявлена в одному районі Житомирської області, карантинний режим запроваджено на площі 110 га.

Рослини-живителі, шкодочинність

Резерватами вірусу є рослини з родини лободових (Chenopodiaceae), зокрема, усі види буряків і шпинат.

Переносником вірусу є гриб Роlуmyxa betae К., який сам по собі є слабким патогеном для буряків. Патогенність гриба зростає при набутті ним вірофорності - наявності в ньому вірусу носієм якого він може стати, якщо розвивається в інфікованій рослині. Вірус може зберігатися більше 20 років в спорах (цистосорусах) гриба. У хворих рослин збудник постійно наявний у бокових корінцях і в самому коренеплоді. Збудник спричиняє порушення обміну речовин, уповільнення росту і розвитку рослини, а також процесу цукроутворення, внаслідок чого знижується урожайність коренеплодів на 50- 80% і цукристість більш ніж на 3-5 %.

Географічне поширення

Європа: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Литва, Німеччина, Нідерланди, Румунія, Росія, Словаччина, Польща,Угорщина, Україна, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція.

Азія: Іран, Казахстан, Киргизстан, Китай, Ліван, Монголія, Сирія, Туреччина, Японія. Африка: Єгипет, Марокко.

Північна Америка: США.image0021

Біологія

Ризоманія бурякуУраження кореневої системи переносником вірусу - грибом P.betae К. відбувається за допомогою зооспор, які контактують з кореневими волосками молодих рослин цукрових буряків, закріпляються на них і проникають в клітини, утворюючи плазмодій. Плазмодій, який вийшов із зооспори, розвивається в клітині корінця в зооспорангії, який вже через 2-3 дні за температури 20-25°С може вивільняти нові зооспори або перетворитися через 10 днів на цистосорус, який містить від 100 до 300цистоспор.

Для розвитку гриба оптимальними є відносна вологість ґрунту 80%, температура 23-27°С, нейтральні і слаболужні ґрунти (рН 7-8). За температури нижче 15°С розвиток хвороби незначний.

Вірус ризоманії і його переносник гриб локалізуються, в основному, в дрібних бічних корінцях і в стрижневому корені.

Морфологія

Вірус паличкоподібний за морфологією, діаметр часток близько 20 нм. Вірус квадрипартитний. Відомо чотири типи часток, довжини яких становлять 390, 265,100 та 70 нм, що відповідає чотирьом типам +РНК величиною 7100, 4800, 1800 і 1500 нуклеотидів. Деякі японські ізоляти мають п'ять сегментів РНК.

image0031

Симптоми ураження

Захворювання проявляється зрідка у фазі 4-8 листочків буряків. Рослини, уражені у ранню фазу розвитку, нерідко гинуть або відстають у рості, при цьому спостерігається порушення фізіологічних процесів. Змінюється колір листків від світло-зеленого до жовтуватого. Інколи спостерігаються звужені прямостоячі листки з видовженими черешками. Вони виглядають як зів'ялі, нормального кольору, але коренеплід недорозвинутий.

У другій половині вегетації, особливо, після сильних опадів, на листках з'являється побуріння судин і суміжних з ними ділянок з подальшою появою некрозів.

Однак типові ознаки на листках зустрічаються дуже рідко, в більшості випадків вони відсутні, тому польова діагностика за симптомами на листками ускладнена.

Характерні симптоми ризоманії проявляються на коренеплоді у вигляді розростання бічних корінців - ризоїдів, утворення ними "мички" чи "бороди". Коренеплоди уражених рослин дрібні, недорозвинені, з великою кількістю дрібних, переплетених між собою корінців. Особливо чітко діагностується хвороба під час збирання. Уражені рослини сильно відстають у рості, схильні до загнивання. При поперечному розрізі коренеплода добре помітне побуріння судинних пучків.

Методи діагностики

Для діагностики патогену використовується імуноферментний аналіз, імуносорбентна електронна мікроскопія, метод ДНК - зондів та метод біотестування на рослинах-індикаторах.

На посівах імпортним насінням проводять двократні обстеження за двома діагоналями поля. Перше - наприкінці липня - в серпні, друге - під час збирання врожаю. На вітчизняних обстеження проводять під час збирання врожаю.

На насінниках обстеження проводять в період утворення квітконосних пагонів та після збирання насінників.

Аналіз коренеплодів на визначення ураженності грибом-переносником 5-10 штук 45-60 денних рослин з ознаками ризоманії обережно викопують з ґрунту, щоб не пошкодити кореневу систему і ретельно промивають під проточною водою. Головний корінь і особливо бічні мичкуваті корінці розрізають на частинки завдовжки 2-3 мм, кладуть на предметне скло в краплю води, накривають покривним склом і злегка притискають ним рослинний матеріал. Для поліпшення контрастності препарату застосовують фарбник генціановий фіолетовий 0 , 1% водний розчин для фарбування плазмодіїв і 0,5% спиртовий розчин анілінового синього для фарбування цистосорусів.

У молодих рослинах цистосоруси прозорі, не мають потовщеної оболонки, після зберігання у тканинах кореня вони набувають жовтого кольору і добре помітні під мікроскопом.

Способи поширення

Резерватором і переносником вірусу є ґрунтовий гриб P.betae К. Захворювання поширюється інфікованим ґрунтом на будь-якому матеріалі, з водою, рослинними рештками, інвентарем, при транспортуванні коренеплодів.

Фітосанітарні заходи

Забороняється ввезення зараженого садивного матеріалу і ґрунту із заражених зон країн розповсюдження захворювання. Карантинне інспектування, фітосанітарнаекспертиза завезеного імпортного матеріалу. З метою своєчасного виявлення захворювання проводять обстеження полів буряку влітку та восени. При виявленні вогнища захворювання, запроваджується карантинний режим. Дотримання сівозміни, ротація, чистий пар. Внесення органічних добрив, глибока оранка, знищення рослинних решток та бур'янів, вирощування стійких і толерантних сортів. Просторова ізоляція насінницьких насаджень від виробничих не менше 1км.